Галерэя - Драўляныя карункі Чарнігава

Будинок Шамбона

Цей красивий, різьблений будинок відомий тим, що з вересня 1913 по квітень 1914 його орендував француз Мойсей Власович Шамбон, який переїхав до Чернігова з Росії разом зі своєю дружиною та трьома доньками. Шамбон був викладачем французької мови у Чернігівському реальному училищі і до переїзду обіймав таку ж посаду у навчальних закладах Санкт-Петербурга.

Будинок на момент проживання у ньому Мойсея Власовича був зовсім новим, адже спорудили його того ж 1913 року. Тоді головне чоло будинку, себто його фасад, розташовувалося саме на вулиці П'ятницькій, у що важко повірити, дивлячись на спотворений вигляд цієї частини будівлі сьогодні. Століття тому вона мала п'ять оздоблених чарівним мереживом вікон та виразний дерев'яний ґанок. В оригінальному вигляді з тих п'яти вікон донині збереглося лише одне. Так само не зберігся і центральний ґанок. Однак, зі сторони вулиці Софії Русової досі можна чітко побачити, наскільки привабливим був цей будинок раніше. Тут, з північної сторони будівлі, фасад зберігся значно краще. Зі сторони подвір'я, а точніше - з південної сторони, будинок міг похвалитися ошатною верандою, якій, на жаль, не судилося дожити до наших днів.

Зі слів сьогоднішніх мешканців будинку, більшу частину ХХ століття у ньому проживала Олена Горєлая - донька першого власника, ім'я якого, на жаль, встановити не вдалося. Кажуть, у колишньої власниці навіть були оригінальні документи на будинок від 1913 року.

Попри те, що Шамбон проживав у Чернігові недовго, до 1921 року, він встиг зробити вагомий внесок у майбутні дослідження істориками образу старого Чернігова. Річ у тім, що у вільний від роботи час Мойсей Власович займався фотографією та створив одну з найбільших колекцій світлин нашого міста початку ХХ століття. Він знімав буденне життя своєї сім'ї, друзів, панорамні види міста, вулиці, площі та революційні події.

Саме через революційні події йому довелося повернутися у Францію, куди він забрав і альбом з фотографіями. Після смерті Мойсея Шамбона цей фотоальбом залишився у його сім’ї. Після встановлення контакту із нащадками Мойсея Власовича, які і зараз проживають у Франції, історикам вдалося отримали електронні копії тих світлин. Сьогодні їх можна побачити у Чернігівському історичному музеї.

Вул. П’ятницька 77, Chernihiv

Апісанне

Будинок Шамбона

Цей красивий, різьблений будинок відомий тим, що з вересня 1913 по квітень 1914 його орендував француз Мойсей Власович Шамбон, який переїхав до Чернігова з Росії разом зі своєю дружиною та трьома доньками. Шамбон був викладачем французької мови у Чернігівському реальному училищі і до переїзду обіймав таку ж посаду у навчальних закладах Санкт-Петербурга.

Будинок на момент проживання у ньому Мойсея Власовича був зовсім новим, адже спорудили його того ж 1913 року. Тоді головне чоло будинку, себто його фасад, розташовувалося саме на вулиці П'ятницькій, у що важко повірити, дивлячись на спотворений вигляд цієї частини будівлі сьогодні. Століття тому вона мала п'ять оздоблених чарівним мереживом вікон та виразний дерев'яний ґанок. В оригінальному вигляді з тих п'яти вікон донині збереглося лише одне. Так само не зберігся і центральний ґанок. Однак, зі сторони вулиці Софії Русової досі можна чітко побачити, наскільки привабливим був цей будинок раніше. Тут, з північної сторони будівлі, фасад зберігся значно краще. Зі сторони подвір'я, а точніше - з південної сторони, будинок міг похвалитися ошатною верандою, якій, на жаль, не судилося дожити до наших днів.

Зі слів сьогоднішніх мешканців будинку, більшу частину ХХ століття у ньому проживала Олена Горєлая - донька першого власника, ім'я якого, на жаль, встановити не вдалося. Кажуть, у колишньої власниці навіть були оригінальні документи на будинок від 1913 року.

Попри те, що Шамбон проживав у Чернігові недовго, до 1921 року, він встиг зробити вагомий внесок у майбутні дослідження істориками образу старого Чернігова. Річ у тім, що у вільний від роботи час Мойсей Власович займався фотографією та створив одну з найбільших колекцій світлин нашого міста початку ХХ століття. Він знімав буденне життя своєї сім'ї, друзів, панорамні види міста, вулиці, площі та революційні події.

Саме через революційні події йому довелося повернутися у Францію, куди він забрав і альбом з фотографіями. Після смерті Мойсея Шамбона цей фотоальбом залишився у його сім’ї. Після встановлення контакту із нащадками Мойсея Власовича, які і зараз проживають у Франції, історикам вдалося отримали електронні копії тих світлин. Сьогодні їх можна побачити у Чернігівському історичному музеї.

Будинок генерала Лессера

Ви споглядаєте будинок, який на початку 20 ст., найімовірніше, належав генералу Адольфу Лессеру. До виходу у відставку генерал командував 16-м стрілецьким полком, мав сім орденів. Цікаво, що Лессер був лютеранином, що для Чернігова було рідкістю. Генерал був одружений, проте дітей родина не мала. Дружина Адольфа Лессера, Єлизавета Олександрівна, померла у 1910 році, а от дата смерті її чоловіка невідома. Генерал помер невдовзі після 1918 року. Могили подружжя можна знайти на Петропавлівському кладовищі.

Будинок на Зеленій став першим дерев'яним будинком Чернігова, мереживний фасад якого був відновлений силами нашого проекту. Погоджені з господарями реставраційні роботи здійснювалися у співпраці з кафедрою технологій машинобудування та деревообробки НУ «Чернігівська політехніка». Оприлюднена у травні 2020 року ініціатива швидко отримала підтримку серед прихильників проекту. Проект фінансувався шляхом спільнокошту, до якого долучилися близько 40 благодійників. Зібрані гроші були витрачені на купівлю усіх необхідних матеріалів.

Найбільше часу пішло на виготовлення нового дерев'яного різьблення, яке мало замінити поламані та втрачені елементи декору. Основна частина нового мережива, зокрема 33 рушники та дві пілястри, були вирізані Сергієм Васильовичем Бойком, доцентом кафедри, за допомогою станка ЧПК. Решта елементів, серед яких кілька метрів різьблених карнизних дошок та втрачені частини збережених пілястр, були виготовлені вручну нами.

На самому ж об'єкті роботи велися два дні: 7 та 28 червня. 7 червня ми демонтували увесь карниз, перебрали зняті «рушники», пофарбували вцілілі одиниці, поламані ж замінили на вже готові нові. Тоді ж пофарбували усю верхню частину будинку у колір основної частини (річ у тім, що за кілька місяців до того будинок змінив свій колір, але верх лишався недофарбованим).

Окрім завершення карнизу, другий день робіт був здебільшого присвячений монтажу нових пілястр та приведенню до оригінального вигляду однієї з двох збережених. На жаль, крайню праву пілястру відновити не вдалося, адже сім'я, яка проживає у тій частині будинку, не дала на це дозволу. Усі пілястри були пофарбовані у колір слонової кістки, колір вікон. Завдяки прекрасному поєднанню нових кольорів, коричневого та "білого", будинок на Зеленій одразу отримав прізвисько "шоколадний".

На червень 2020 року будинок перебуває у власності трьох сімей.

Вул. Зелена 15, Chernihiv

Апісанне

Будинок генерала Лессера

Ви споглядаєте будинок, який на початку 20 ст., найімовірніше, належав генералу Адольфу Лессеру. До виходу у відставку генерал командував 16-м стрілецьким полком, мав сім орденів. Цікаво, що Лессер був лютеранином, що для Чернігова було рідкістю. Генерал був одружений, проте дітей родина не мала. Дружина Адольфа Лессера, Єлизавета Олександрівна, померла у 1910 році, а от дата смерті її чоловіка невідома. Генерал помер невдовзі після 1918 року. Могили подружжя можна знайти на Петропавлівському кладовищі.

Будинок на Зеленій став першим дерев'яним будинком Чернігова, мереживний фасад якого був відновлений силами нашого проекту. Погоджені з господарями реставраційні роботи здійснювалися у співпраці з кафедрою технологій машинобудування та деревообробки НУ «Чернігівська політехніка». Оприлюднена у травні 2020 року ініціатива швидко отримала підтримку серед прихильників проекту. Проект фінансувався шляхом спільнокошту, до якого долучилися близько 40 благодійників. Зібрані гроші були витрачені на купівлю усіх необхідних матеріалів.

Найбільше часу пішло на виготовлення нового дерев'яного різьблення, яке мало замінити поламані та втрачені елементи декору. Основна частина нового мережива, зокрема 33 рушники та дві пілястри, були вирізані Сергієм Васильовичем Бойком, доцентом кафедри, за допомогою станка ЧПК. Решта елементів, серед яких кілька метрів різьблених карнизних дошок та втрачені частини збережених пілястр, були виготовлені вручну нами.

На самому ж об'єкті роботи велися два дні: 7 та 28 червня. 7 червня ми демонтували увесь карниз, перебрали зняті «рушники», пофарбували вцілілі одиниці, поламані ж замінили на вже готові нові. Тоді ж пофарбували усю верхню частину будинку у колір основної частини (річ у тім, що за кілька місяців до того будинок змінив свій колір, але верх лишався недофарбованим).

Окрім завершення карнизу, другий день робіт був здебільшого присвячений монтажу нових пілястр та приведенню до оригінального вигляду однієї з двох збережених. На жаль, крайню праву пілястру відновити не вдалося, адже сім'я, яка проживає у тій частині будинку, не дала на це дозволу. Усі пілястри були пофарбовані у колір слонової кістки, колір вікон. Завдяки прекрасному поєднанню нових кольорів, коричневого та "білого", будинок на Зеленій одразу отримав прізвисько "шоколадний".

На червень 2020 року будинок перебуває у власності трьох сімей.

Будинок Митькевича

Ця розкішно оздоблена різьбленням споруда, зведена близько 1878 року, відома кожному чернігівцю. На сьогодні немає документально підтвердженої інформації про перших власників будинку. Разом з тим, у Списку домовласників міста Чернігова за 1908 рік вказується, що на вулиці Київській власник будинку — дружина священика Євлампія Андріївна Митькевич.

Відомий краєзнавець і архітектор Андрій Антонович Карнабед писав, що, за свідченням старожила Лозовського, цей комплекс будинків належав священику Митькевичу — родичу відомого у Чернігові художника і педагога Митькевича Леоніда Івановича. “Але могла ця садиба належати також і Михайлу Андріановичу Митькевичу, син якого до Великої Вітчизняної війни працював у відділі землеустрою облвиконкому”.

За словами того ж Карнабеда, будинок був частиною колишнього садибного комплексу, до якого також входив близький за розмірами і композицією будинок № 14, розміщений лівіше — на схід, а також флігель в глибині садиби між вказаними двома будинками. Архітектурний комплекс зберігся повністю до початку війни, але у серпні 1941 року від німецьких бомбардувань згорів флігель. Два будинки, які збереглися (№ 12 та № 14), використовувались по-різному. Будинок під номером 12 до 1984 року слугував у якості дитячого садка, а потім був переданий Чернігівській обласній організації художників. Будинок під номером 14 до 1985 року використовувався як житловий будинок, а потім був знесений.

Будинок під номером 12 дожив до наших днів. З 2013 року його займає ресторан, власники якого одразу ж подбали про відновлення будинку. Кілька років це був один з небагатьох дерев'яних маєтків Чернігова, що перебували у прекрасному стані. Однак, у 2018 році, попри статус пам'ятки, власники закладу відрізали тильну половину будинку, звівши на її місці недолугу двоповерхову прибудову.

Вул. Київська 12, Chernihiv

Апісанне

Будинок Митькевича

Ця розкішно оздоблена різьбленням споруда, зведена близько 1878 року, відома кожному чернігівцю. На сьогодні немає документально підтвердженої інформації про перших власників будинку. Разом з тим, у Списку домовласників міста Чернігова за 1908 рік вказується, що на вулиці Київській власник будинку — дружина священика Євлампія Андріївна Митькевич.

Відомий краєзнавець і архітектор Андрій Антонович Карнабед писав, що, за свідченням старожила Лозовського, цей комплекс будинків належав священику Митькевичу — родичу відомого у Чернігові художника і педагога Митькевича Леоніда Івановича. “Але могла ця садиба належати також і Михайлу Андріановичу Митькевичу, син якого до Великої Вітчизняної війни працював у відділі землеустрою облвиконкому”.

За словами того ж Карнабеда, будинок був частиною колишнього садибного комплексу, до якого також входив близький за розмірами і композицією будинок № 14, розміщений лівіше — на схід, а також флігель в глибині садиби між вказаними двома будинками. Архітектурний комплекс зберігся повністю до початку війни, але у серпні 1941 року від німецьких бомбардувань згорів флігель. Два будинки, які збереглися (№ 12 та № 14), використовувались по-різному. Будинок під номером 12 до 1984 року слугував у якості дитячого садка, а потім був переданий Чернігівській обласній організації художників. Будинок під номером 14 до 1985 року використовувався як житловий будинок, а потім був знесений.

Будинок під номером 12 дожив до наших днів. З 2013 року його займає ресторан, власники якого одразу ж подбали про відновлення будинку. Кілька років це був один з небагатьох дерев'яних маєтків Чернігова, що перебували у прекрасному стані. Однак, у 2018 році, попри статус пам'ятки, власники закладу відрізали тильну половину будинку, звівши на її місці недолугу двоповерхову прибудову.

Будинок Синявського

На жаль, за своє більш як столітнє існування цей показний будинок неодноразово змінював власників, будучи розділеним на кілька частин, що унеможливило збереження історії його зведення. Проте, за списком домовласників Чернігова, з високою вірогідністю можна стверджувати про існування цього будинку станом на 1908 рік та його належність дворянину Генріхові Синявському.

Масштабність фасаду будинку розрахована більше на віддалене сприйняття: свого часу майже десяток вікон, виключаючи лише невелике віконце людської, було споряджено віконницями, які у розчиненому вигляді створювали ефект своєрідного поясу-складня. Звіддаля така композиція нагадувала обриси містечка на фасаді. Водночас ідея подібної композиції характерна й для ювелірної металопластики.

Фасад фланковано причілинами-пілястрами з набором накладних панелей з фацетом. Увінчує кожну пілястру багатопроменевий солярний символ. Замість лобової дошки використано тонкий витий орнамент, що охоплює усю протяжність фасаду - в деяких варіантах трактування цього символу він ототожнюється з "ниткою життя", символізуючи водночас безперервність життєвого циклу загалом та продовження роду зокрема.

Найбільш інтригуюча деталь оздоби будинку - віконна лиштва, єдиною прикрашеною частиною якої є сандрик. Ця деталь відображає ускладнену додатковими двома заломами геометрію "грецького" фронтону з ефектом виноски над порталом вікна - для підкреслення цього враження по боках тимпана використано консолі, що створюють ефект зрубу та ніби підтримують сам фронтон. Карнизи фронтону опоряджено класицистичними "сухариками" та простим молдингом - той же декор переходить і на консолі. В тимпані сандрика розміщено складний рослинний орнамент, створений у техніці пропильного різьблення; цей же орнамент підтримується пропильними флеронами на плечах сандрика.

Найцікавіша деталь - акротерій. На прикладі будинку Синявського ми бачимо нечастий для Чернігова приклад наявності зооморфного акротерія у поєднанні з майже класичним фронтоном: зазвичай зооморфні орнаменти виконуються у вигляді окремої деталі, що монтується на лобань віконного порталу і слугує цілісним сандриком. Встановити приналежність зображеної істоти досить непросто. З одного боку за сумою рис, які вона у собі поєднує, можна ідентифікувати її як дракона. На користь цього свідчать певні риси рептилії в обрисах голови та зміїстість у вигинах шиї - схожі мотиви можна віднайти в геральдиці Західної Європи. З іншого боку, істоту можна ідентифікувати як павича чи паву, що, у цілому, теж характерно для традиції прикраси дерев’яним мереживом.

Зрештою, головна задача такої неординарної орнаментації, крім оберегових функцій, – притягання уваги до оздоби будинку, й навіть через століття задум майстра продовжує справджувати очікування, даючи змогу глядачеві на власний розсуд розгадати символіку дерев’яних прикрас.

Вул. Мстиславська 35, Chernihiv

Апісанне

Будинок Синявського

На жаль, за своє більш як столітнє існування цей показний будинок неодноразово змінював власників, будучи розділеним на кілька частин, що унеможливило збереження історії його зведення. Проте, за списком домовласників Чернігова, з високою вірогідністю можна стверджувати про існування цього будинку станом на 1908 рік та його належність дворянину Генріхові Синявському.

Масштабність фасаду будинку розрахована більше на віддалене сприйняття: свого часу майже десяток вікон, виключаючи лише невелике віконце людської, було споряджено віконницями, які у розчиненому вигляді створювали ефект своєрідного поясу-складня. Звіддаля така композиція нагадувала обриси містечка на фасаді. Водночас ідея подібної композиції характерна й для ювелірної металопластики.

Фасад фланковано причілинами-пілястрами з набором накладних панелей з фацетом. Увінчує кожну пілястру багатопроменевий солярний символ. Замість лобової дошки використано тонкий витий орнамент, що охоплює усю протяжність фасаду - в деяких варіантах трактування цього символу він ототожнюється з "ниткою життя", символізуючи водночас безперервність життєвого циклу загалом та продовження роду зокрема.

Найбільш інтригуюча деталь оздоби будинку - віконна лиштва, єдиною прикрашеною частиною якої є сандрик. Ця деталь відображає ускладнену додатковими двома заломами геометрію "грецького" фронтону з ефектом виноски над порталом вікна - для підкреслення цього враження по боках тимпана використано консолі, що створюють ефект зрубу та ніби підтримують сам фронтон. Карнизи фронтону опоряджено класицистичними "сухариками" та простим молдингом - той же декор переходить і на консолі. В тимпані сандрика розміщено складний рослинний орнамент, створений у техніці пропильного різьблення; цей же орнамент підтримується пропильними флеронами на плечах сандрика.

Найцікавіша деталь - акротерій. На прикладі будинку Синявського ми бачимо нечастий для Чернігова приклад наявності зооморфного акротерія у поєднанні з майже класичним фронтоном: зазвичай зооморфні орнаменти виконуються у вигляді окремої деталі, що монтується на лобань віконного порталу і слугує цілісним сандриком. Встановити приналежність зображеної істоти досить непросто. З одного боку за сумою рис, які вона у собі поєднує, можна ідентифікувати її як дракона. На користь цього свідчать певні риси рептилії в обрисах голови та зміїстість у вигинах шиї - схожі мотиви можна віднайти в геральдиці Західної Європи. З іншого боку, істоту можна ідентифікувати як павича чи паву, що, у цілому, теж характерно для традиції прикраси дерев’яним мереживом.

Зрештою, головна задача такої неординарної орнаментації, крім оберегових функцій, – притягання уваги до оздоби будинку, й навіть через століття задум майстра продовжує справджувати очікування, даючи змогу глядачеві на власний розсуд розгадати символіку дерев’яних прикрас.

Будинок Сікорського

Хоча точна дата зведення цього будинку по вулиці Чернишевського (тоді Воскресенській) лишається таємницею, відомо, що на межі 19 та 20 ст. тут жив Йозеф-Франц, або Йосип Францевич, Сікорський, який, ймовірно, і був першим власником садиби. Виходець з Королівства Польського, спадковий дворянин, статський радник Йосип Сікорський був одружений з донькою генерал-майора Андрія Петрова - Ольгою. Мав двох дітей: сина В'ячеслава та дочку Вікторію. Отримавши медичну освіту, служив військовим лікарем, та з народженням дітей вийшов у відставку й перебрався до Чернігова в 1870-х роках. Відомо, що, крім будинку на Воскресенській, Сікорським належав ще один дім.

Близько 20 років Йосип Сікорський, будучи перед тим ординатором Богоугодних закладів міста, обіймав посаду штатного лікаря Чернігівської духовної семінарії, полишивши цей пост лише 1894 року. З виходом у відставку розпочав практику приватного лікаря, здебільшого приймаючи пацієнтів вдома. Після його смерті влітку 1906 року будинок перейшов у власність до його сина. В'ячеслав Сікорський у шлюбі зі Стефанією Міхневич мав теж двох дітей - доньку Ольгу та сина Всеволода; з 1910 по 1916 роки обіймав посаду спершу гласного, а згодом - члена повітової земської управи.

Під час революційних подій сліди родини в Чернігові загубилися. У 1919 році Всеволод Сікорський емігрував. За кордоном закінчив розпочату ще до Першої світової війни юридичну освіту, був одружений із сестрою письменника В. Набокова - Оленою Сколарі. З 1939 року нащадки Сікорських проживають у Женеві.

Перший власник будинку був похований на Петропавлівському цвинтарі поруч з дружиною.

Опорядження будинку досить розмаїте, включає набір пропильних полотен у піддашку, зведених під накладну дошку, різні варіації рослинного декору, обереги тощо. Полотна орнаментовано стилізованим рослинним мотивом з використанням декоративної пальмети; накладна дошка теж прикрашена пропильним орнаментом, що перекриває її згори. Фриз будинку оздоблено підзором із обточених півколом дошок; роль лобової дошки виконує орнамент "нитка життя", доповнений "грудами дощовими". Пілястри, що членують фасад на три частини, виділяючи окремо зони під двома фронтонами, декоровані дзеркально відображеним пропильним рослинним орнаментом, що підтримується складним набором візерунків у капітельній частині; переходи між пілястрами та лобовою дошкою додатково декоровані прорізним орнаментом на зразок волюти. Шість фасадних та одне бокове вікна споряджені розвинутим лобанем, який має подібне до фасаду тридільне членування: в центрі розміщено стилізований символ вісімки-безкінечності, крайні частини оформлено обереговим декором на зразок спрощеного кельтського хреста, який підтримується й орнаментацією центральних рушників на вершинах фронтонів. Сандрики виконані в формах ускладненого двома заломами "грецького" фронтона, в центрі кожного розміщено орнаментальну композицію на зразок вензеля чи монограми, карниз оторочено дрібним рядом "городків". До втрачених деталей віконного опорядження відносяться пропильні підзори, якими свого часу були підшиті сандрики, та віконниці.

Особливістю будинку є відсутність парадного входу, натомість садиба мала підїзну алею, що проходила вздовж бокового фасаду, а сам вхід вочевидь мав терасну конструкцію і виходив у сад, що розташовувався поза будинком. Таким чином забезпечувалася конфіденційність візитів, що було дуже доречним як для професії власника садиби.

Вул. М. Чернишевського 16, Chernihiv

Апісанне

Будинок Сікорського

Хоча точна дата зведення цього будинку по вулиці Чернишевського (тоді Воскресенській) лишається таємницею, відомо, що на межі 19 та 20 ст. тут жив Йозеф-Франц, або Йосип Францевич, Сікорський, який, ймовірно, і був першим власником садиби. Виходець з Королівства Польського, спадковий дворянин, статський радник Йосип Сікорський був одружений з донькою генерал-майора Андрія Петрова - Ольгою. Мав двох дітей: сина В'ячеслава та дочку Вікторію. Отримавши медичну освіту, служив військовим лікарем, та з народженням дітей вийшов у відставку й перебрався до Чернігова в 1870-х роках. Відомо, що, крім будинку на Воскресенській, Сікорським належав ще один дім.

Близько 20 років Йосип Сікорський, будучи перед тим ординатором Богоугодних закладів міста, обіймав посаду штатного лікаря Чернігівської духовної семінарії, полишивши цей пост лише 1894 року. З виходом у відставку розпочав практику приватного лікаря, здебільшого приймаючи пацієнтів вдома. Після його смерті влітку 1906 року будинок перейшов у власність до його сина. В'ячеслав Сікорський у шлюбі зі Стефанією Міхневич мав теж двох дітей - доньку Ольгу та сина Всеволода; з 1910 по 1916 роки обіймав посаду спершу гласного, а згодом - члена повітової земської управи.

Під час революційних подій сліди родини в Чернігові загубилися. У 1919 році Всеволод Сікорський емігрував. За кордоном закінчив розпочату ще до Першої світової війни юридичну освіту, був одружений із сестрою письменника В. Набокова - Оленою Сколарі. З 1939 року нащадки Сікорських проживають у Женеві.

Перший власник будинку був похований на Петропавлівському цвинтарі поруч з дружиною.

Опорядження будинку досить розмаїте, включає набір пропильних полотен у піддашку, зведених під накладну дошку, різні варіації рослинного декору, обереги тощо. Полотна орнаментовано стилізованим рослинним мотивом з використанням декоративної пальмети; накладна дошка теж прикрашена пропильним орнаментом, що перекриває її згори. Фриз будинку оздоблено підзором із обточених півколом дошок; роль лобової дошки виконує орнамент "нитка життя", доповнений "грудами дощовими". Пілястри, що членують фасад на три частини, виділяючи окремо зони під двома фронтонами, декоровані дзеркально відображеним пропильним рослинним орнаментом, що підтримується складним набором візерунків у капітельній частині; переходи між пілястрами та лобовою дошкою додатково декоровані прорізним орнаментом на зразок волюти. Шість фасадних та одне бокове вікна споряджені розвинутим лобанем, який має подібне до фасаду тридільне членування: в центрі розміщено стилізований символ вісімки-безкінечності, крайні частини оформлено обереговим декором на зразок спрощеного кельтського хреста, який підтримується й орнаментацією центральних рушників на вершинах фронтонів. Сандрики виконані в формах ускладненого двома заломами "грецького" фронтона, в центрі кожного розміщено орнаментальну композицію на зразок вензеля чи монограми, карниз оторочено дрібним рядом "городків". До втрачених деталей віконного опорядження відносяться пропильні підзори, якими свого часу були підшиті сандрики, та віконниці.

Особливістю будинку є відсутність парадного входу, натомість садиба мала підїзну алею, що проходила вздовж бокового фасаду, а сам вхід вочевидь мав терасну конструкцію і виходив у сад, що розташовувався поза будинком. Таким чином забезпечувалася конфіденційність візитів, що було дуже доречним як для професії власника садиби.